Леонід Жаботинський. Сталь і серце.

Леонід Іванович Жаботинський – заслужений майстер спорту, дворазовий олімпійський чемпіон (1964, 1968), дворазовий чемпіон світу і Європи, п’ятиразовий чемпіон СРСР. Прапороносець команди СРСР на відкритті Олімпійських ігор 1968 року і на закритті 1964 й 1968 роках. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1965, 1968). Почесний громадянин Запоріжжя.

Л.Жаботинський народився в с. Успенка, яке тепер входить до складу смт. Краснопілля.

Спортом Леонід став займатися змалку. Серед однокласників він виділявся зростом і тому вчитель фізкультури готував його у спортсмени. Л.Жаботинський не раз згадував добрим словом вчителя за те, що змалку допоміг засвоїти навички з різних видів спорту.

Л.Жаботинський розпочав кар’єру у спортивній секції Харківського тракторного заводу, де вслід за батьком навчався токарній справі, а далі й працював та здобував знання у вечірній школі. Спершу він захоплювався боксом і легкою атлетикою, але кращі успіхи мав у штовханні ядра. І тільки згодом, випадково потрапивши до затишного важкоатлетичного залу, захопився штангою. Тренер Михайло Світличний виховав у нього всебічну вправність, що зумовила стрімке зростання майстерності Леоніда в важкоатлетичній збірній.

Спорт захопив юнака по-справжньому. Він вдало виступив на змаганні Харківського «Торпедо» в грудні 1953 року, але невдача виступу на чемпіонаті СРСР серед юнаків його дещо шокувала. Треба було багато працювати. Разом з тим він навчався на факультеті фізичного виховання Харківського педінституту (1957-1964).

Весною 1958 року двадцятилітній Леонід їде в м. Донецьк на чемпіонат країни по штанзі. Виконав норму майстра спорту. Незабаром юний штангіст став кандидатом у збірну СРСР.

На Спартакіаді народів СРСР в 1963 р. наш земляк побив світовий рекорд у ривку – 165 кілограмів.

На Олімпіаду – 64 Л. Жаботинський хоча їхав і світовим рекордсменом, але другим номером збірної після тріумфатора Рима – 60 Юрія Власова. Їхню боротьбу на помості в Токіо, яка тривала майже сім годин, назвали найяскравішою сторінкою ХУІІІ Олімпіади. Потім у Японії говорили, що той, хто не бачив змагання суперважкоатлетів, той не бачив Олімпіади. Л.Жаботинський в останній спробі опанував більшу вагу й переміг іменитого москвича Ю.Власова, став олімпійським чемпіоном.

Після Олімпіади – 65 ще не раз звучав гімн на честь його перемог. Тегеран і Берлін, Софія і Мехіко – пам’ятні етапи на шляху українського богатиря. У столицях Ірану і НДР він став чемпіоном світу, а в Софії на товариській зустрічі штангістів трьох країн установив чотири світових рекорди, набравши в сумі триборства феноменальну для того часу вагу – 590 кг; у Мехіко виграв другу золоту олімпійську медаль.

Майже десять років поспіль шлях Жаботинського був безперервним сходженням угору, а протягом п’яти років він володів титулом найсильнішої людини на планеті. Йому залишався один крок до того, щоб стати першим у світі спортсменом, який набере у сумі триборства 600 кг. Але Леонід зазнає поразки на чемпіонаті світу, йому відверто не пощастило через хворобу. Довелося робити складну операцію.

В його повернення вже ніхто не вірив, адже у важкій атлетиці таких прикладів взагалі не було. Тим більше, на той час Л.Жаботинському було за 35. Минуло вже майже чотири роки з того часу, коли він останній раз брав участь у великих змаганнях, і два з половиною – після операції.

І ось у 1973 р. в Чехословаччині Л.Жаботинський вийшов на поміст. Болільники тепло вітали повернення у великий спорт дворазового олімпійського чемпіона. Л. Жаботинський встановив новий рекорд СРСР у ривку 180,5 кг. Так відбулося друге народження спортсмена. А через кілька місяців на розиграші кубка СРСР у ривку він встановлює світовий рекорд – 183,5 кг. Два світових і один всесоюзний рекорди за півроку. І це в 36 років! Інакше як спортивним подвигом цього не назвеш.

Великий спорт Л.Жаботинський залишив в середині 1970-х років.

Довгий час був головним тренером збірної Збройних Сил СРСР. В 1987-1991 рр. працював на Мадагаскарі, де готував збірну цієї країни, яка добре виступила на Африканських іграх.

Тепер Л.Жаботинський живе в Москві. Працює на спортивній кафедрі Московського державного університету комерції. В 1994 р. одержав звання доцента, через рік став професором.

Дворазовий олімпійський чемпіон заснував Фонд Жаботинського для організації в Запоріжжі, де він довго жив, міжнародного турніру важкоатлетів «Зірки Сили».

За свою спортивну кар’єру Леонід Жаботинський встановив 19 світових рекордів. Його прізвище назавжди вписано золотими літерами в історію Олімпійських ігор і колишнього Радянського Союзу.

Кiлькiсть переглядiв: 398