Підписатися на RSS

Віта і Валя Семеренко – спортивна гордість Краснопільщини

Коли ми говоримо про видатних спортсменів України, то неодмінно згадуємо Олену Хвостенко, Інну Дерюгіну, Сергія Бубку, братів Володимира та Віталія Кличка, знаменитого футболіста Андрія Шевченка та інших людей, які зробили величезний вклад в історію розвитку вітчизняного спорту. А коли згадуємо про визначних людей Краснопільщини, то обов'язково перед нашими очима постають Леонід Жаботинський та Олександр Ушкаленко. Зараз же на спортивному олімпі закріпилися дві тендітні дівчини-біатлоністки – Валентина та Вікторія Семеренки - учасниці не лише всеукраїнських, але й міжнародних змагань; призерки золотих, срібних та бронзових медалей; і взагалі добрі, щирі і доброзичливі дівчата. І все це засвідчує про те, що не перевилися люди на Краснопільщини, які здатні творити легенду, цим прославляючи Україну на весь світ. Сьогодні сестри майстри у своїй справі, які досягли цього результату всього за 8 років. Іще не відомо що буде далі, але відомо з чого все починалося ...

Кажуть, коли народжується людина, то на небі з’являється зірка, і чим відомішою людина буде, тим ясніше світить ця зірка. Так, 18 січня 1986 року над Краснопільщиною майнула зірка, що свідчила про народження легенди - тоді з'явилися на світ Валя і Віта Семеренки. Хоча дівчата і близнючки, але Вікторія старша від Валентини всього на 10 хвилин. Та це аж ніяк не позначилось на більшій майстерності однієї сестри від іншої.

Росли дівчатка разом: разом ходили до дитячого садка, потім до школи. Валя і Віта у четвертому класі разом прийшли в секцію лижних гонок у рідному Краснопіллі. Власне, проблема вибору перед сестрами-близнючками не стояла: в селищі були лише дві розвинені спортивні секції - футбольна і лижна. Першим тренером дівчаток була Байда Світлана Іванівна, яка саме на той час збирала групу дітей на лижну секцію. Батьки не заперечували, хіба що мама дуже переживала, чи не зашкодить це здоров'ю дівчат. А через кілька років про них заговорили як про дуже перспективних гонщиць. Валя і Віта натомість зрадили лижному спорту, пішовши слідами Олени Зубрилової і Тетяни Водоп'янової.

"Озброїтись" сестричкам запропонував їх тренер Григорій Шамрай, який свій значок майстра спорту здобув у біатлоні, багато років працював з лижниками. Проте улюблений вид спорту завжди вабив, і тут від Володимира Бринзаки надійшла пропозиція спробувати тренерські здібності в роботі зі стріляючими лижниками. Григорію Шамраю нелегко було розлучатися з видом, якому він присвятив стільки років: довелося передати під опіку іншим фахівцям кількох своїх вихованців. Олександр Пуцко, Олексій Прохор, Тетяна Завалій і сьогодні входять в українську збірну з лижних гонок, захищають честь держави на найпрестижніших міжнародних форумах. "Готовий був узяти із собою всіх, але чудово розумів, що більш дорослим спортсменам важче буде призвичаїтися до особливостей стрільби. До того ж у біатлоні сильна команда, і за місця в основному складі конкуренція доволі висока. Тому більш досвідченим лижникам порадив не змінювати спеціалізацію", - говорив Григорій Шамрай. Слідом за фахівцем у біатлоні перейшли молоді спортсмени. Інна Супрун після народження доньки швидко відновлює форму. Вікторія Гасіч і Дмитро Бобков на підступах до збірної України. А про Семеренок, яким у січні цього року виповнилося 26, не чув лише той, хто ніколи не дивиться випуски спортивних новин на телеканалах України.

Як завжди за кадром залишилися сотні годин тренувань і непростий процес налагодження роботи з гвинтівкою. "Я попередив своїх спортсменів, що за рік біатлоністами вони не стануть, і лише через два почнуть показувати якісь результати. Сказав, щоб не чекали легкого життя. Якщо в лижних гонках вони весь час були в числі призерів, то в біатлоні можна бути сьогодні першим, а завтра - тридцятим", - розповідає Григорій Шамрай.

Валя і Віта згадують, що дуже швидко звикли до того, що за спиною гвинтівка. "Важче було навчитися проводити на стрільбищі якомога менше часу, а не заїжджати туди як на відпочинок", - згадує Валя.

Перший міжнародний досвід дівчатам довелося здобувати в різних країнах. 2004 року Валя поїхала на молодіжний чемпіонат світу з лижних гонок до Норвегії, де пробилася до тридцятки найсильніших на дистанції п’ять кілометрів вільним стилем. Віта, яка завжди впевненіше почувалася в класиці, того ж року вже змагалася серед біатлоністок на світовій першості у Франції. До речі, тоді дівчатам вперше довелося надовго розлучитися. "Дуже сумували одна за одною. Звикли, що і на змаганнях, і на зборах ми живемо в одній кімнаті. В дитинстві у нас часто траплялися сварки з приводу і без, ледь до бійок не доходило, але зараз, коли ми подорослішали, ніяких конфліктів не виникає. Підтримуємо одна одну, можемо обговорити перегони, поділитися переживаннями", - розповідає Віта. На наступне своє велике випробування сестри поїхали вже разом, і разом зійшли на другу сходинку п'єдесталу пошани в естафеті. Сталося це на молодіжному чемпіонаті світу в Контіолахті-2005. Віта там же стала срібною призеркою в індивідуальних гонках.

Хто б міг подумати, що вже за рік практично в той же час одна з сестер виступатиме на Олімпіаді. В Турин, пройшовши жорсткий відбір і випередивши більш досвідчених біатлоністок, поїхала Валентина Семеренко. "Я брала участь лише в індивідуальних гонках. Від мене нібито ніхто великих результатів не чекав, але відповідальність все одно тиснула, - ділиться своїми враженнями від олімпійського дебюту молода спортсменка. - Я мала змогу спостерігати за тим, як боролися досвідчені біатлоністки. Якби ви знали скільки радості всій нашій збірній принесла бронзова медаль Лілії Єфремової" ... Віта тим часом перебувала в іншому куточку планета - на молодіжній першості світу в американському Прес-Айслі. "У нас навіть телевізорів не було. Тож з смс-повідомлень дізналася про те, які результати показують українські біатлоністки в Турині".

Новий олімпійський цикл дівчата розпочали успішним виступом на літньому чемпіонаті світу-2006 в Уфі. І там вперше у міжнародних масштабах (на українському рівні вони конкурували завжди) сестрам довелося розігрувати нагороди між собою. Валя (три срібні і одна бронзова медаль) виявилася більш успішною, ніж Віта (одне "срібло" і одна "бронза"). Проте сестри помінялися ролями на Всесвітній універсіаді в Турині. Обидві здобули по чотири нагороди. Валя залишилися без "золота". Медаль вищого ґатунку на останніх метрах гонки переслідування у неї відібрала Віта. Тоді в розположення української делегації приїздили місцеві телевізіонщики, щоб взяти інтерв'ю в сестер, адже ніколи не було, щоб біатлоністки, причому сестри, фінішували, взявшись за руки. Такого ще світовий біатлон не знав. Так, дівчата мріяли, що разом зійдуть на найвищу сходинку п'єдесталу, але фотофініш показав: у Вікторії на пару сантиметрів лижа в переді та й взагалі 2 золоті медалі не дають. "Ми ніколи не заздримо одна одній. Якщо одна перемагає, інша теж радіє. Якщо хтось з нас виступає погано - переживаємо разом. Ми відчуваємо, що відбувається з кожною. Не можу пояснити словами, це на рівні підсвідомості. Я навіть, якщо сама фінішувала, продовжую бігти з Вітою", - розповідає Валя. "Мені не прикро програвати сестрі, суперниці", - зізнається Віта.